У даному розділі ми розмістили відповіді на питання, які є найбільш типовими та найчастіше виникають в інтернет-користувачів. Ознайомившись з ними, ви отримаєте загальне розуміння про:

  • права людини в онлайн середовищі;
  • законодавчі акти, що регулюють правовідносини в Інтернеті;
  • дозволену та заборонену поведінку і контент в Інтернеті;
  • відповідальність за порушення в Інтернеті;
  • механізми захисту порушених прав онлайн.

+-
Яка відповідальність передбачена за злочини в Інтернеті?

За порушення прав Інтернет – користувачів, за вчинення злочинів в Інтернеті передбачена відповідальність. Винні особи несуть покарання відповідно до законодавства України.

Законодавство не встановлює різниці у покаранні винних осіб в залежності від того, де було вчинено злочин – онлайн чи офлайн.

Деякі злочини, які успішно перенесені у віртуальний простір, та відповідальність, передбачена за них (без врахування особливостей вчинення правопорушення, таких як повторність, суб’єкт злочину тощо):

  • Ст. 109 Кримінального кодексу України: Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої;
  • Ст. 110 ККУ: Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої;
  • Ст. 156 ККУ: Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, -караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;
  • Ст. 163 ККУ: Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років;
  • Ст. 176 ККУ: Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення;
  • Ст. 182 ККУ: Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, - караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років;
  • Ст. 189 ККУ: Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;
  • Ст. 190 ККУ: Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;
  • Ст. 300 ККУ: Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні - караються штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, засобів їх виготовлення та розповсюдження;
  • Ст. 301 ККУ: Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження (щодо творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію, або примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру - позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування).
  • Розділ XVI ККУ окремо присвячено злочинам у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Таким чином, за злочини в Інтернеті кримінальним законодавством України передбачено: позбавлення волі, обмеження волі, конфіскація майна, штраф, виправні роботи, арешт, громадські роботи (самостійно чи в поєднанні).

 

+-
Як і де захистити свої порушені права Інтернет – користувача?

Права та свободи людини закріплені на рівні Конституції. Право на ефективний засіб правового захисту закріплене в ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ): кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тобто, кожна особа, чиї права і свободи обмежені чи порушуються в Інтернеті, має право на ефективний засіб правового захисту.

Правовий захист має забезпечувати розгляд скарг по суті та надання відповідної компенсації.

Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від Інтернет – провайдерів, органів державної влади та/або національних правозахисних органів.

Багато соціальних мереж та великих сайтів мають власний звід правил, де викладають послідовність дій для подання користувачами скарг в разі порушення їхніх прав. Існують спільні (об’єднання юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням ринку інформаційних послуг) та спеціальні (для скарг на окремі види порушень) ресурси куди можна звернутися.

Звернення безпосередньо до Адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерів Інтернет – послуг є достатньо ефективним; реакцію на таке звернення можна очікувати в найкоротші строки. Проте захист порушених прав в такому випадку, як правило, буде обмежуватись видаленням незаконного контенту. При чому це стосується того контенту, незаконність якого є очевидною, не вимагає застосування експертних знань, проведення об’ємного розслідування.

У випадку, якщо заява користувача до Адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерів Інтернет – послуг не була задоволена, якщо порушення прав вимагає розслідування, Інтернет – користувач сподівається на покарання винних осіб та отримання компенсації необхідно звернутися до правоохоронних органів та/або до суду, правозахисних організацій.

Звернення до правоохоронних органів є доцільним для проведення розслідування з метою встановлення винних осіб, схем та масштабів злочинної діяльності; в разі якщо користувач став жертвою шахрайських дій або інших кримінально карних діянь.

Звернення до судових органів має за мету покарання винних, встановлення компенсації постраждалим особам.

Правозахисні організації, в свою чергу, є ефективними помічниками в боротьбі за відновлення порушених прав Інтернет – користувачів, отримання ними справедливої компенсації. Багато правозахисних організацій мають власні всеукраїнські лінії довіри.

При встановленні прав та обов’язків або під час розгляду будь-якого кримінального обвинувачення, що стосуються Інтернету, користувач, також має право на індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини після вичерпання всіх існуючих національних засобів правового захисту.

  • Досудовий захист прав Інтернет – користувачів

В разі порушення Ваших прав як Інтернет – користувачів, рекомендовано звернути увагу на можливі механізми досудового врегулювання спору. Таке врегулювання можливе при ефективній взаємодії користувача та провайдерів, операторів Інтернет – послуг, адміністраторів Інтернет – ресурсів.

Більшість сайтів та соціальних мереж мають розділ «Допомога», через який користувач може звернутися зі скаргою, проблемним питанням або пропозицією та розділ «Правила» з інформацією щодо контентної політики даного Інтернет – ресурсу.

Відповідно до Посібника з прав Інтернет – користувачів, в разі якщо провайдер, оператор Інтернет – послуг, адміністратор Інтернет – ресурсів вживає будь-які дії, що мають наслідком порушення чи обмеження прав Інтернет – користувачів, такий провайдер, оператор Інтернет – послуг, адміністратор Інтернет – ресурсів має повідомити користувача про причини та правові наслідки своїх дій, а також порядок їх оскарження. Така інформація може надаватися за запитом користувача.

В національному законодавстві такий порядок взаємодії користувачів з провайдерами, операторами Інтернет – послуг, адміністраторами Інтернет – ресурсів закріплено в Законі України «Про телекомунікації» та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Оскільки користування Інтернетом і всіма його можливостями є послугою, що споживається Інтернет – користувачем, обмеження користувача в користуванні цією послугою можна розглядати як неналежне обслуговування. В такому разі захист прав Інтернет – користувача як споживача підпадатиме під охорону Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023- XII.

Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 4, споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

За порушення прав на інформацію Законом «Про захист прав споживачів» передбачена відповідальність.

У ст. 34 Закону України «Про телекомунікації», в свою чергу, передбачене право споживачів телекомунікаційних послуг на оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів. Це право також передбачено п. 3.6.3 Основних вимог, яким має відповідати договір про надання телекомунікаційних послуг. Основні вимоги затверджені Рішенням НКРЗІ від 29.11.2012 № 624. Вони розроблені відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про телекомунікації», «Про захист прав споживачів», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій. Ці вимоги є обов'язковими для застосування операторами, провайдерами телекомунікацій і споживачами телекомунікаційних послуг при укладенні договорів про надання телекомунікаційних послуг, внесенні змін та доповнень до них. Основі вимоги містять основні права Інтернет - користувачів, передбачені в Посібнику.

 Таким чином, користувач для повинен розуміти причини порушення своїх прав. Така інформація є необхідною для захисту прав в подальшому, в судовому порядку. А іноді в ході взаємодії користувача провайдерами, операторами Інтернет – послуг, адміністраторами Інтернет – ресурсів проблема може бути вирішена вже на цьому етапі.

  • Судовий захист прав Інтернет – користувачів

У випадку, якщо заява користувача до Адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерів Інтернет – послуг не була задоволена або розглянута користувач може захистити свої права в суді.

При підготовці до судової тяганини необхідно звернути увагу на необхідність звернення також до правоохоронних органів та можливість звернення до правозахисних організацій.

Звернення до правоохоронних органів є необхідним і доцільним, коли порушення прав користувача підпадає під захист кримінального законодавства або коли Інтернет – користувач є жертвою/свідком злочину в мережі. Правоохоронні органи зобов’язані провести розслідування з метою встановлення винних осіб, схем та масштабів злочинної діяльності.

На будь – якому етапі захисту своїх прав, користувач може звернутися до правозахисних організацій, які є ефективними помічниками в боротьбі за «встановлення справедливості».

Перед зверненням в суд, користувачу необхідно визначити в порядку якого судочинства буде розглядатись його справа – цивільного, адміністративного чи кримінального.

Цивільні справи:

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України: завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Такі права Інтернет – користувачів як: право на інформацію, право на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, на особисте життя та його таємницю, на таємницю кореспонденції, на свободу об’єднань, мирні зібрання, право авторства, що є особистими немайновими правами та належать до конституційних і цивільних прав, можна захищати способами захисту визначеними Цивільним кодексом України (ст. 16). Зокрема, це може бути: визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В зв’язку з порушення особистих немайнових прав користувач має право на спростування недостовірної інформації, заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, поновлення порушених прав. За порушення майнових прав в Інтернеті (наприклад, інтелектуальної власності) Цивільним кодексом передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Приклади цивільних справ:

  • Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2014 у справі №183/7763/13-ц за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет-провайдер «Самарь», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія» про зобов`язання вчинення дій.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37950948

  • Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2013 у справі №757/19243/13-ц за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекритика» про визнання інформації недостовірною, такою, що ганьбить честь, гідність і ділову репутацію та зобов'язання вчинити дії.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/34425022

 Варто зазначити, що при поданні позову про визнання інформації недостовірною, про захист честі, гідності, ділової репутації, відповідачем у справі буде не тільки автор оспорюваної інформації, а і власник веб-сайту.

Така позиція викладена в п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»:

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ  до  сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення  недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегментамережі Інтернет.

 Адміністративні справи:

В порядку адміністративного судочинства розглядаються справи між Інтернет – користувачами та органами державної влади.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приклади адміністративних справ:

  • Постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 03.03.2015 у справі №2-а-3411/10 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43012108

Додаткова постанова у справі від 23.03.2015

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43316474

  • Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 у справі №815/3514/14 за позовом Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції до Громадської організації «Молодіжна Єдність», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - прокуратура Одеської області про заборону та припинення діяльності Громадської організації «Молодіжна Єдність».

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42865260

 Кримінальні справи:

Кримінальне судочинство — це діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду з розслідування та судового розгляду кримінальних справ, а також з розв’язання питань, що виникають у зв’язку із виконанням вироків.

Приклади кримінальних справ:

  • Вирок Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09.01.2014 у справі №208/9103/13-к (кримінальне провадження №12013040160000292) за обвинуваченням: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дніпродзержинська. громадянки України, вдови, маючу вищу освіту, приватного підприємця, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 301 УК України, ч.2 ст.301 КК України.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36736808

  • Вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06.02.2015 у справі №404/294/15-к (кримінальне провадження №22014120000000024) відносно: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровоград, Кіровоградської області, українець, громадянина України, не одружений, не працює, не судимий, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1., в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч 2 ст. 109 КК України.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42619158

При встановленні прав та обов’язків або під час розгляду будь-якого кримінального обвинувачення, що стосуються Інтернету, користувач має право на індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини після вичерпання всіх існуючих національних засобів правового захисту.

+-
Куди і як повідомити про потенційно незаконний контент?

Протиправний контент – такий контент, що містить відомості (інформацію), розміщення та розповсюдження якої містить ознаки правопорушення, передбаченого законодавством України.

Найбільш розповсюдженими видами незаконного контенту є дитяча порнографія, прояви расової та національної нетерпимості, прояви тероризму, заклики до повалення конституційного ладу, той, що порушує недоторканість приватного життя, авторське право тощо.

При виявлені незаконного контенту щонайперше необхідно звернутися до Адміністратора Інтернет – ресурсу, провайдера Інтернет – послуг. Багато соціальних мереж та великих сайтів мають власний звід правил, де викладають послідовність дій при виявленні користувачами незаконному контенту на їхньому Інтернет - ресурсі. За розглядом скарг, що надійшли, керуючись національним законодавством та власною контентною політикою незаконний контент може бути видалено. Як правило, через розділ «Допомога» користувач може звернутися зі скаргою, проблемним питанням або пропозицією, у розділі «Правила» - ознайомитись з інформацією щодо контентної політики даного Інтернет – ресурсу.

В Україні існує також спільний ресурс, куди можна поскаржитись на незаконний контент - skarga.ua. Це проект Інтернет - асоціації України, на якому можна залишити адресу веб-сторінки, що містить незаконний контент за такими напрямами:

  • порнографія за участю неповнолітніх;
  • прояви расової та національної нетерпимості;
  • прояви тероризму;
  • заклики до насильницького повалення конституційного ладу.

Існують спеціальні ресурси, створені з метою захисту дітей від Інтернет – злочинів. Зокрема, спеціальна електронна «гаряча» лінія з протидії дитячій порнографії - internetbezpeka.org.ua; національна «гаряча» лінія з питань запобігання насильству та із захисту прав дітей - 0-800-500-335.

Звернення безпосередньо до Адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерів Інтернет – послуг є достатньо ефективним; реакцію на таке звернення можна очікувати в найкоротші строки. Проте це стосується того контенту, незаконність якого є очевидною, не вимагає застосування експертних знань, проведення об’ємного розслідування.

У випадку, якщо заява користувача до Адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерів Інтернет – послуг не була задоволена можна звернутися до правоохоронних органів та/або до суду, правозахисних організацій.

Звернення до правоохоронних органів є доцільним для проведення розслідування з метою встановлення винних осіб, схем та масштабів злочинної діяльності, що може бути прихована незаконним контентом. В разі якщо користувач став жертвою шахрайських дій або інших кримінально карних діянь (незалежно від наявності при цьому незаконного контенту), звернення до правоохоронних органів також повинно мати місце.

Звернення до судових органів має за мету покарання винних, встановлення компенсації постраждалим особам.

В ході роботи правоохоронних органів, за рішенням судів незаконний контент може бути видалено, доступ до нього може бути заблоковано.

Правозахисні організації самі по собі не можуть видалити чи заблокувати незаконний контент, проте вони є ефективними помічниками в боротьбі за «встановлення справедливості», що була порушена внаслідок розміщення незаконного контенту.

При встановленні прав та обов’язків або під час розгляду будь-якого кримінального обвинувачення, що стосуються Інтернету, користувач має право на індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини після вичерпання всіх існуючих національних засобів правового захисту.

+-
Які особливі права/обмеження існують для неповнолітніх Інтернет - користувачів?

Діти мають право на доступ до Інтернету та всі інші права Інтернет - користувача на рівні з дорослими. Проте вони більше ніж дорослі вразливі до порушень їх прав, маніпуляцій, обману, тощо в Інтернеті. Тому, суспільство ставиться до неповнолітніх Інтернет – користувачів з особливою увагою. Належна увага користуванню можливостями Інтернету дітьми та молоддю приділяється і Посібником з прав Інтернет – користувачів.

Найважливіший принцип використання Інтернету неповнолітніми користувачами – це безпечність. Це поняття виражається в особливій увазі до забезпечення прав неповнолітніх Інтернет – користувачів, захисту їх від протиправних дій в Інтернеті. Також постійно ведеться законодавча робота щодо захисту дітей в Інтернеті.

Так, вчителі, вихователі та батьки повинні навчати дітей інформаційній грамотності, що допоможе їм компетентно використовувати інструменти доступу до інформації, критично аналізувати контент, відповідально використовувати Інтернет та інформаційно – комунікаційні технології.

Діти мають право на особливу увагу та допомогу, що відповідають їхньому віку та обставинам, щодо шкідливого контенту, зокрема у зв’язку з ризиком завдання шкоди, що може виникнути у зв’язку з порнографією онлайн, принизливим і стереотипним зображенням жінок, зображенням та схваленням насильства і завдання шкоди собі, зокрема, у тому, що стосується самогубств, принизливих, дискримінаційних або расистських висловлювань, виправдання подібної поведінки, домагання з метою сексуального насильства, вербування дітей-жертв торгівлі людьми, знущання, переслідування чи інших форм домагання, що можуть мати тяжкі наслідки для фізичного, емоційного та психологічного благополуччя дитини. Таким чином, дітям та молоді, що користуються Інтернетом, потрібно надавати відповідно їхньому віку та будь-яким іншим конкретним обставинам інформацію про види незаконного контенту та поведінки.

Діти та молодь повинні мати можливість повідомляти про контент або поведінку, які створюють загрозу завдання шкоди, а також отримувати консультації та підтримку з належною увагою до їхньої конфіденційності та анонімності.

Дітей та молодих користувачів також варто інформувати про ризики втручання в їхнє фізичне і моральне благополуччя, в тому числі про сексуальну експлуатацію та насильство у віртуальному середовищі, що потребує особливого захисту.

В межах здійснення батьківського контролю, батьки можуть обмежувати дітям та молоді користування Інтернетом. Допустимим та бажаним є встановлення фільтрів в навчальних та виховних закладах, які б убезпечили дітей та молодь від шкідливого контенту (в такий контент можуть потрапляти також соціальні мережі та сайти розваг, як такі, що не відповідають цілям встановлення Інтернет з’єднання у навчальних та виховних закладах). Батьки також можуть встановлювати фільтри в домашніх умовах для того, щоб діти і молодь не могли користуватися ресурсами, що не призначені для них і є шкідливими.

Таким чином, діти та молодь наділені всіма правами Інтернет – користувачів. Вони не мають якихось особливих прав, проте до їхніх прав в Інтернеті є особливе ставлення. Оскільки діти та молодь вважаються найбільш вразливими користувачами на батьків, вчителів та вихователів покладається виховний обов’язок – навчання та інформування про права неповнолітніх Інтернет – користувачів та загрози і ризики в Інтернеті. Навчання та інформування неповнолітніх Інтернет – користувачів з боку батьків, вчителів та вихователів має проводитись з урахуванням всіх прав неповнолітніх Інтернет – користувачів, зокрема і таких як повага до приватного життя, кореспонденції, тощо. При цьому обмеження у доступі до Інтернету та окремих Інтернет – ресурсів є можливими, проте не надмірними.

Національна дитяча «гаряча лінія» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей (на базі центру «Ла Страда – Україна): 0 800 500 335 (386 для дзвінків з мобільного).

Спеціальна електронна «гаряча» лінія з протидії дитячій порнографії - internetbezpeka.org.ua.

+-
Як захистити дитину в Інтернеті?

Діти мають право на доступ до Інтернету та всі інші права Інтернет - користувача на рівні з дорослими. Проте вони більше ніж дорослі вразливі по порушень їх прав, маніпуляцій, обману, тощо в Інтернеті. Тому, Інтернет – користувачі діти і молодь повинні мати можливість безпечного користування Інтернетом. Вчителі, вихователі та батьки повинні їх навчати і надавати інформацію. Діти та молодь мають бути убезпечені в першу чергу від шкідливого контенту, що може мати тяжкі наслідки для фізичного, емоційного та психологічного благополуччя дитини. Вони повинні знати про види незаконного контенту та протиправної поведінки, ризики втручання в їхнє фізичне і моральне благополуччя, в тому числі про сексуальну експлуатацію та насильство у віртуальному середовищі. Діти повинні знати куди і до кого їм звернутися в разі необхідності.

Таким чином, першим і найдоступнішим видом захисту дитини в Інтернеті є її інформування і навчання. Для цієї мети є спеціальні інтерактивні курси і тренінги (наприклад, освітня програма Он-ляндія).

Другий вид захисту становить собою встановлення спеціальних фільтрів, що обмежують доступ до шкідливих для дітей Інтернет – ресурсів.

Корисними можуть бути:

  • встановити і регулярно оновлювати антивірусні програми на комп’ютері;
  • цікавитись он-лайн друзями дитини, ресурсами, які вона відвідує, яку інформацію завантажує;
  • встановити деякі чіткі правила користування Інтернетом, наприклад, отримання обов’язкової згоди батьків на здійснення фінансових операцій, на зустрічі з онлайн друзями та консультування з батьками перед розміщення та розповсюдженням особистої інформації про себе та свою сім’ю;
  • користуватись спільною (сімейною) електронною адресою;
  • встановити комп’ютер в спільній кімнаті, зробити Інтернет – з’єднання тільки в спільній кімнаті.

Звичайно деякі правила, викладені вище можуть бути застосовані лише до малої дитини. Безпека підлітка в Інтернеті більше залежатиме від відносин, що склалися у спілкуванні між ним та батьками, їх відкритості та взаємної довіри.

Також варто пам’ятати, що батьківський контроль має враховувати права дітей і молоді як користувачів Інтернету, зокрема право на доступ, повагу приватного життя, тощо.

+-
Хто має доступ до моєї приватної кореспонденції в Інтернет – просторі?

Поняття кореспонденції охоплює поштові і телекомунікаційні повідомлення, а також повідомлення електронною поштою на робочому місці.

Право на повагу до конфіденційності кореспонденції та повідомлень закріплене в ст.8 Європейської Конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

Перехоплення кореспонденції і телекомунікацій (перехоплення, пов’язане з прослуховуванням, моніторингом або спостереженням за змістом повідомлень, забезпечення змісту даних через доступ і використання комп’ютерної системи або непрямо з використанням електронного прослуховування чи пристроїв для прослуховування) є втручанням у право на приватне життя й обмежується умовами, закріпленими в п.2 ст. 8 ЄКПЛ.

Відповідно до п.2 ст. 8 ЄКПЛ: Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Варто звернути увагу, що за європейською судовою практикою телефонні дзвінки працівника у приміщенні підприємства підпадають під категорію приватного життя і кореспонденції. Електронна пошта, яка надсилається з робочого місця, а також інформація, отримана за результатами моніторингу особистого використання Інтернету також повинні захищатися за статтею 8 ЄКПЛ. У разі відсутності повідомлення працівника про те, що його діяльність може підлягати моніторингу, останній має розумні підстави сподіватись на повагу до приватного життя в контексті телефонних дзвінків, електронної пошти та користування Інтернетом на робочому місці.

Таким чином, доступ до приватної кореспонденції в Інтернет – просторі може розглядатись лише як перехоплення, що є (за деякими винятками) незаконним. Таке розуміння знайшло відображення і в законодавстві України, що передбачає право на таємницю кореспонденції і містить механізми його захисту.

Ст. 31 Конституції України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Право на таємницю кореспонденції закріплено в Цивільному кодексі України – ст. 306.

 В разі порушення прав Інтернет – користувачів на повагу до конфіденційності кореспонденції та повідомлень в Інтернет - просторі, останні мають право застосовувати засоби правового захисту.  Судовий розгляд таких справ буде здійснюватися за правилами цивільного судочинства або кримінального судочинства.

+-
Хто має доступ до персональних даних Інтернет – користувачів? Чи можуть такі данні бути неправомірно використані?

 Інтернет – користувач розкриває свої персональні дані за власною ініціативою, викладаючи свої дані в Інтернет - ресурсах та в зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних.

В першому випадку користувач сам вирішує які дані оприлюднити і для якого кола осіб вони призначені. На Інтернет – провайдерів, адміністраторів сайтів та соціальних мереж в даному випадку покладено обов’язок технічного захисту даних від несанкціонованого використання, рекомендаційних роз’яснень користувачам щодо безпечного оприлюднення своїх персональних даних, попереджень про порушення даних.

У випадку неправомірного використання даних третіми особами (часто – іншими Інтернет – користувачами), що стосується як оприлюднених користувачем даних, так і тих, що ним вважаються приватними, останні, як правило, несуть відповідальність у зв’язку з обставинами, що прослідували за цими діями: порушення права на приватне життя, нанесення шкоди репутації, майну, тощо.

В другому випадку доступ до персональних даних користувача отримується в зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних. Даний процес є законодавчо врегульованим з метою уникнення можливості неправомірного використання даних.

Ст. 4 ЗУ «Про захист персональних даних» визначені наступні суб’єкти відносин, пов’язані з персональними даними:

  • суб'єкт персональних даних;
  • володілець персональних даних;
  • розпорядник персональних даних;
  • третя особа;
  • Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

 Суб’єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;

Володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

Розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

Третя особа - будь-яка особа, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в основному виконує функції контролю за додержанням законодавства в сфері персональних даних.

Відповідно до ст. 12 ЗУ: при зборі персональних даних суб’єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані.

Ст. 16 Закону визначено, що порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону.

В ст. 24 Закону зазначено, що володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Варто зазначити, що суб'єкт персональних даних має право (ч. 2, ст. 8 ЗУ) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи.

 Таким чином, законодавством чітко встановлено механізми збору, обробки та зберігання персональних даних, режиму доступу до персональних даних. При чому основною метою врегулювання даного питання є захист персональних даних.

 Незаконна обробка, випадкова втрата, знищення, тощо персональних даних є грубим порушенням законодавства про захист персональних даних, за що Законом передбачена відповідальність.

+-
Які права має Інтернет – користувач в зв’язку зі збором, обробкою та зберіганням його персональних даних?

Багато напрямів діяльності користувачів передбачають певну форму автоматизованої обробки персональних даних, наприклад, використання браузерів, електронної пошти, миттєвих повідомлень, передачі голосових повідомлень через Інтернет – протоколи, соціальні мережі й пошукові системи, а також хмарні сервіси для зберігання даних.

Обробка персональних даних ґрунтується на законності такої обробки (для законодавчо передбачених цілей) та згоди користувача.

Питання захисту персональних даних закріплено на законодавчому рівні в ЗУ «Про захист персональних даних» та Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифікована Україною 06.07.2010).

Конвенція Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних містить такі положення:

 Персональні дані, що піддаються автоматизованій обробці, повинні:

a) отримуватися та оброблятися сумлінно та законно;

b) зберігатися для визначених і законних цілей та не використовуватися в спосіб, не сумісний із цими цілями; c) бути адекватними, відповідними та ненадмірними стосовно цілей, для яких вони зберігаються;d) бути точними та в разі необхідності оновлюватися; e) зберігатись у формі, яка дозволяє ідентифікацію суб'єктів даних не довше, ніж це необхідно для мети, для якої такі дані зберігаються. (ст. 5 Конвенції) Для захисту персональних даних, що зберігаються у файлах даних для автоматизованої обробки, уживають відповідних заходів безпеки, спрямованих на запобігання випадковому чи несанкціонованому знищенню або випадковій утраті, а також на запобігання несанкціонованим доступу, зміні або поширенню (ст. 7 Конвенції). Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; d) використовувати засоби правового захисту в разі невиконання передбаченого в пунктах "b" і "c" цієї статті прохання про підтвердження або у відповідних випадках про надання,виправлення або знищення персональних даних (ст. 8 Конвенції). ЗУ «Про захист персональних даних» містить аналогічні за смислом положення. Права суб’єкта персональних даних в національному законодавстві розписані більш детально. Зокрема ч. 2, ст. 8 визначено, що: 

Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

 Викладені вище положення застосовуються і до Інтернет – середовища, а Інтернет – користувачі повною мірою користуються правами суб’єкту персональних даних. В тому числі, в разі порушення їх прав під час збору, обробки та зберігання персональних даних, Інтернет – користувачі мають право застосовувати засоби правового захисту. Ст. 28 ЗУ передбачена відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних.

+-
Чи може Інтернет – користувач не розкривати свої персональні данні?

Це питання можна розглядати в розрізі двох аспектів: анонімності спілкування в Інтернеті та автоматизованої обробки персональних даних.

Персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована чи може бути конкретно ідентифікована.

Під час спілкування в Інтернеті особа не зобов’язана розкривати свої персональні данні третім особам. Тобто користувач може спілкуватися анонімно, не розкриваючи своєї особи. При вчиненні таким користувачем злочину, державні органи мають можливість ідентифікувати його особу.

Багато напрямів діяльності користувачів передбачають певну форму автоматизованої обробки персональних даних, наприклад, використання браузерів, електронної пошти, миттєвих повідомлень, передачі голосових повідомлень через Інтернет – протоколи, соціальні мережі й пошукові системи, а також хмарні сервіси для зберігання даних.

Обробка персональних даних ґрунтується на законності такої обробки (для законодавчо передбачених цілей) та згоди користувача.

Згода користувача передбачає можливість відмовитись від розкриття своїх персональних даних. Проте наразі механізм такої відмови полягає у непогодженні з умовами користування Інтернет – послугою та відмовою від такої послуги. Таким чином, повне уникнення розкриття користувачем його персональних даних не є можливим.

З огляду на викладене вище, актуальним є не уникнення розкриття своїх персональних даних користувачем, а забезпечення правомірності такої обробки і належного захисту персональних даних. Обізнаність Інтернет – користувача в цьому питанні допоможе йому зайняти активну контролюючу позицію щодо своїх персональних даних та убезпечить від зловживань з цього приводу.

Питання захисту персональних даних закріплено на законодавчому рівні в ЗУ «Про захист персональних даних» та Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифікована Україною 06.07.2010).

Так, погоджуючись розкрити свої персональні дані користувач має звернути увагу на наступне:

  • Відповідно до ст. 7 ЗУ «Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров’я чи статевого життя» (за деякими винятками).

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Персональні дані, що свідчать про расову приналежність, політичні, релігійні чи інші переконання, а також дані, що стосуються здоров’я або статевого життя, не можуть піддаватися автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій. Це правило також застосовується до персональних даних, що стосуються засудження в кримінальному порядку».

  • Посібник з прав Інтернет - користувача містить посилання на Рекомендацію CM/Rec(2012)4, що трактує додаткове розкриття персональних даних в Інтернеті – поширення та обмін персональними даними з іншими особами або використання їх у спосіб, інший ніж той, для якого вони збиралися, як таке, що потребує інформованої згоди користувача. При чому користувач повинен мати можливість відкликати свою згоду.
  • Посібник з прав Інтернет – користувача містить посилання на Рекомендацію CM/Rec(2010)13, щодо надання користувачами згоди на використання персональних даних із метою профілювання, що також передбачає їх відмову від такої згоди.

Хоча останні два пункти є рекомендаційними, викладене у них підкріплюється на законодавчому рівні нашої країни положеннями ЗУ (хоча норми Закону і не є пристосованими специфічно для Інтернет середовища). Зокрема, відповідно до ст. 11 «Розпорядник бази персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених в договорі» та ст. 28, якою передбачена відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних.

+-
Чи є правомірними дії щодо видалення контенту, розміщеного Інтернет - користувачами та їх облікових записів?

Відповідно до Права свободи вираження поглядів та інформації користувач має право поширювати інформацію та ідеї на свій вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.

Користувач має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті (Право на зібрання, об’єднання, участь).

Таким чином, безпідставне видалення контенту та облікового запису користувача порушує вище зазначені права.

Варто зазначити, що реалізація особою свого права на свободу вираження поглядів та інформації в Інтернеті не забезпечується та не підлягає захисту, з ряду причин.

Зокрема, якщо контент спричинює порушення прав інших осіб, наприклад, завдає шкоду їх репутації, праву на приватне життя, авторському праву; містить ознаки кримінального правопорушення і обмеження на поширення такої інформації було накладене з законною метою, передбаченою ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Те саме можна сказати і про реалізацію користувачами свого права на зібрання, об’єднання та участь. Якщо реалізація цього права призводить до блокування, перебоїв у наданні послуг, завдає шкоди майну інших осіб, порушує їх права, до користувача будуть застосовані заходи впливу .

Законність розміщення тої чи іншої інформації, допустимість тої чи іншої поведінки в Інтернеті, найчастіше і щонайперше забезпечується реагуванням на рівні адміністрування/керування Інтернет – ресурсами. Здійснюючи нагляд за змістом контенту та поведінкою користувачів, адміністраторами Інтернет – ресурсів керуються як чинним законодавством так і власною політикою (окремі види контенту та поведінки можуть обмежуватись у зв’язку з політикою щодо контенту на окремому Інтернет – ресурсі). Як правило, контентною політикою визначено які види інформації недопустимі до розміщення, які види поведінки є неприйнятними і які способи реагування будуть застосовуватись в зв’язку з порушеннями правил користування Інтернет – ресурсом. Користувач повинен мати змогу ознайомитись з контентною політикою і засобами її забезпечення.

Розповсюдженими засобами реагування на порушення контентної політики є видалення контенту та облікового запису користувача.

При цьому Інтернет – користувачам повинна надаватися доступна (зрозумілою для користувача мовою), чітка і точна інформація щодо фактів та підстав для вжиття заходів, за допомогою яких передбачено видалення контенту та облікового запису. Це передбачає наявність підстав, на основі яких були вжиті такі заходи. Інтернет – користувачі також повинні мати можливість звернутися з проханням про перегляд рішення про видалення контенту та (або) облікового запису в розумні строки.

Таким чином, якщо у користувача з огляду на викладене вище є підстави вважати, що видалення контенту та його облікового запису відбулося безпідставно, він має право оскаржити таке рішення.

 

+-
В яких соціальних групах та об’єднаннях в Інтернеті я можу правомірно брати участь?

Користувач має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті (Право на зібрання, об’єднання, участь). Тобто, особа може вільно обирати будь-який сайт, додаток чи будь-яку іншу послугу з метою створення груп, приєднання, мобілізації та участі в будь-якій соціальній групі та об’єднанні незалежно від їхнього офіційного визнання з боку органів державної влади. Користувач має право використовувати Інтернет для реалізації свого права на створення профспілок та приєднання до них.

Право на зібрання, об’єднання та участь також передбачає право мирного протесту в Інтернеті та право участі в місцевих, національних і глобальних публічних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішень, зокрема підписанні петицій, розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом, онлайн. Варто пам’ятати, що протест в Інтернеті, що призводить до блокування, перебоїв у наданні послуг, завдає шкоди майну інших осіб, тощо, тягне за собою юридичні наслідки для його учасника.

Згідно зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

 Таким чином, Конституція передбачає наявність спеціального закону, що регламентуватиме організацію та проведення мирних зібрань громадян, а також процедуру застосування обмежень. Проте такий закон на сьогодні не прийнятий, а процес мирних зібрань – нерегламентований.

 Право на свободу об’єднання та право на мирні зібрання закріплені в Цивільному кодексі України – ст. 314, 315.

 Якщо користувача протиправно позбавили права на зібрання, об’єднання та участь, наприклад, видалили сторінку в соціальній мережі або відмовили в реєстрації на сайті, крім захисту інших своїх прав як Інтернет – користувача (наприклад, свободи вираження поглядів), останній може звернутися за захистом порушеного права щодо зібрань, об’єднання та участі.

Право на свободу об’єднання та право на мирні зібрання належать до конституційних і цивільних прав; їх можна захищати способами захисту визначеними Цивільним кодексом України (ст. 16). Зокрема, це може бути: визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

 

+-
Яку інформацію я можу законно розміщувати в Інтернеті?

Відповідно до Посібника з прав Інтернет – користувачів, правом свободи вираження поглядів та інформації передбачено, що користувач має право поширювати інформацію та ідеї на свій вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів. Користувач може вільно висловлювати і поширювати свої політичні заяви, релігійні переконання, погляди, як ті, що сприймаються прихильно і вважаються необразливими, так і ті, що можуть завдати образу, шкоду або виводити інших зі стану рівноваги (із повагою до репутації, права на приватне життя). Особа має право вільно створювати, повторно використовувати і поширювати в Інтернет – контент (із повагою до права на захист інтелектуальної власності, авторського права).

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Ст. 34 Конституції передбачає підстави для обмеження цього права, що відповідають підставам, викладеним в частині 2, статті 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Це, зокрема: в інтересах національної безпеки, територіальної цінності, суспільного порядку, в цілях запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я і моралі, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації, отриманої конфіденційно, чи підтримання авторитету і безсторонності суду.

Право на інформацію (збирання, зберігання, використання і поширення інформації) закріплене в ст. 302 Цивільного кодексу України.

Частина 3, статті 15 Конституції України забороняє здійснення в Україні цензури.

Право на вільне вираження поглядів та свободу інформації може бути обмежене на підставі ст. 64 КУ в умовах воєнного або надзвичайного стану.

 Не дозволеним для розміщення є протиправний контент – такий контент, що містить відомості (інформацію), розміщення та розповсюдження якої містить ознаки правопорушення, передбаченого законодавством України. Законодавством України заборонено поширення такої інформації як: дитяча порнографія, пропаганда міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі, заклики до насильства, вчинення терористичних актів тощо. Контент, що підпадає під вище описані ознаки підлягає видаленню. Рішення щодо видалення протиправного контенту приймаються судами або самими адміністраторами Інтернет – ресурсів, провайдера Інтернет – послуг.

Під захист права на свободу вираження поглядів не підпадає інформація, що порушує права інших осіб.

Таким чином, право на поширення інформації може бути обмежено на загальнодержавному рівні, судовими органами та адміністраторами Інтернет – ресурсів, провайдерами Інтернет – послуг.

Механізми загальнодержавного обмеження права на свободу вираження поглядів розроблені в законодавстві слабо, на практиці зустрічаються рідно. Ймовірно такі обмеження набудуть широкого розголосу і привернуть увагу правозахисних організацій.

Якщо викладена користувачем інформація була видалена за рішенням суду, користувач має право оскаржити це судове рішення з огляду на обставини справи, стороною якої він має бути.

Найчастіше безпідставне видалення створеного користувачами контенту відбувається за рішенням адміністраторів Інтернет – ресурсів, провайдерами Інтернет – послуг. При цьому вони керуються як чинним законодавством так і власною політикою. Варто зазначити, що окремі види контенту та поведінки можуть обмежуватись у зв’язку з політикою щодо контенту. Однак, користувач має бути повідомлений про можливі обмеження, способи реагування на порушення такої контентної політики. Якщо інформація користувача не суперечить чинному законодавству, окремій контентній політиці, не порушує прав та свобод інших осіб, її блокування є протиправним, і користувач може звернутися за захистом свого порушеного права свободи вираження поглядів та інформації до суду.

Право на інформацію, що передбачає вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації належать до конституційних і цивільних прав; його можна захищати способами захисту визначеними Цивільним кодексом України (ст. 16). Зокрема, це може бути: визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

 

+-
Чи є законними обмеження доступу до окремої інформації в Інтернеті?

Відповідно до Посібника з прав Інтернет – користувачів, правом свободи вираження поглядів та інформації передбачено, що користувач має право на отримання інформації незалежно від державних кордонів.

Згідно з Посібником (аналог ч. 2 ст. 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) блокування доступу до інформації може застосовуватись в інтересах національної безпеки, територіальної цінності, суспільного порядку, в цілях запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я і моралі, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошення конфіденційної інформації, отриманої конфіденційно, чи підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Ст. 34 Конституції передбачає підстави для обмеження цього права, що відповідають підставам, викладеним в частині 2, статті 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на інформацію (збирання, зберігання, використання і поширення інформації) закріплене в ст. 302 Цивільного кодексу України.

Частина 3, статті 15 Конституції України забороняє здійснення в Україні цензури.

Право на вільне вираження поглядів та свободу інформації може бути обмежене на підставі ст. 64 КУ в умовах воєнного або надзвичайного стану.

 Закон України «Про інформацію» закріплює право кожного на інформацію. Відповідно до статті 7 Закону держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

 Таким чином, загально державне обмеження права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є можливим за наявності визначених законодавством підстав. Таке обмеження доступу до інформації вимагає інформування користувачів.

 Доступ до інформації може бути обмеженим, в зв’язку з блокування певних Інтернет – ресурсів, наприклад через розміщення на них незаконного контенту. Можливим є блокування в Інтернеті за результатами розгляду окремих судових справ, як правило в розрізі захисту порушених прав. Проте такі види блокування не можуть розглядатися як порушення прав користувача на доступ до інформації.

Ще одним методом обмеження доступу до інформації є фільтрування. Це питання є законодавчо неврегульованим. На практиці, найчастіше застосовуються фільтри при доступі в Інтернет в навчальних закладах та з робочих місць. Фільтри як правило стосуються контенту, для дорослих (особливо коли цільовою групою є діти), розважальних ресурсів, соціальних мереж.

В разі обмеження доступу користувача до окремої інформації в Інтернеті, останній може звернутися за захистом свого порушеного права. Механізми загальнодержавного блокування (обмеження доступу) інформації розроблені в законодавстві слабо, на практиці зустрічаються рідно. Ймовірно такі обмеження набудуть широкого розголосу і привернуть увагу правозахисних організацій.

У випадку загально державного блокування інформації в Інтернеті судовий розгляд справ буде здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.

 

+-
Чому мені обмежили доступ до Інтернету?

Відповідно до Посібника з прав Інтернет – користувачів, правом на доступ і недискримінацію передбачено, що доступ до Інтернету може бути обмежений лише у випадках наявності відповідного судового рішення, несплати за послуги (після вичерпання всіх інших заходів) та щодо дітей в межах здійснення батьківського виховання.

Кожен Інтернет – користувач має рівне право використовувати Інтернет незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, віри, політичних та інших переконань, національності, соціального походження, будь-якого іншого статусу, зокрема етнічної приналежності, віку, сексуальної орієнтації Інтернет – користувача.

Незахищені верстви населення (Інтернет – користувачі, що проживають у сільській місцевості, географічно віддалених районах, належать до малозабезпечених верств населення та (або) осіб з особливими потребами, інвалідністю) мають право очікувати від держави розумних зусиль та конкретних заходів, спрямованих на сприяння доступу таких користувачів до Інтернету з метою належного забезпечення їх прав на доступ і недискримінацію.

Національне законодавство щодо захисту права на доступ і недискримінацію виражено в Законі України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 №1280-IV.

Ст. 32 Закону передбачено, що споживач телекомунікаційних послуг, крім іншого, має право на вільний доступ до телекомунікаційних послуг. Споживач є захищеним від самовільного відключення доступу оператором, провайдером телекомунікацій, що виражається у праві на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером телекомунікацій обов'язків, передбачених договором із споживачем чи законодавством; на оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів (ст. 32 ЗУ «Про телекомунікації»). У разі припинення діяльності оператором, провайдером телекомунікацій з надання телекомунікаційних послуг, останній зобов'язаний попередити споживачів не пізніше ніж за три місяці до припинення надання телекомунікаційних послуг (ст. 35 ЗУ «Про телекомунікації»). Оскільки надання доступу до Інтернету є послугою, що споживається Інтернет – користувачем, в разі обмеження такого доступу оператором, провайдером телекомунікацій, яке можна розглядати як неналежне обслуговування, захист прав Інтернет – користувача як споживача підпадатиме під охорону Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023- XII. 

Щодо державного сприяння доступу незахищених верств населення до Інтернету: статтею 18 Закону України «Про телекомунікації», визначено, що національний регулятор (НКРЗІ) дає дозвіл операторам, провайдерам телекомунікацій на встановлення спеціальних тарифів для інвалідів та соціально незахищених осіб на загальнодоступні телекомунікаційні послуги. Окремо передбачається й право «не бути відключеним» у статті 39 Закону, яка забороняє операторам і провайдерам відмовляти в подальшому наданні загальнодоступних послуг інвалідам I та II груп усіх категорій, поточна заборгованість яких за отримані послуги не перевищує трьох мінімальних пенсій за віком.

В разі обмеження доступу користувача до Інтернету, останній може звернутися за захистом свого порушеного права.Судовий розгляд справ щодо обмеження доступу до Інтернету буде здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

+-
Які загальні права як Інтернет - користувач я маю?

Відповідно до Посібника з прав Інтернет – користувачів, останні мають право на:

А) Доступ і недискримінацію

Інтернет – користувачі не повинні позбавлятися доступу до Інтернету проти їх волі за винятком тих випадків, коли відповідне рішення приймається судом. Також допустимо відключення від Інтернету в разі несплати за такі послуги та щодо дітей, в межах здійснення батьківського контролю.

Доступ до Інтернету має надаватися за розумною ціною і бути недискримінаційним, тобто не залежати від статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, віри, політичних та інших переконань, національності, соціального походження, будь-якого іншого статусу, зокрема етнічної приналежності, віку, сексуальної орієнтації Інтернет – користувача.

Якщо Інтернет – користувач проживає у сільській місцевості, географічно віддалених районах, належить до малозабезпечених верств населення та (або) осіб з особливими потребами, інвалідністю, органи державної влади мають докладати розумних зусиль та конкретних заходів, спрямованих на сприяння доступу таких користувачів до Інтернету з метою належного забезпечення їх прав на доступ і недискримінацію.

Б) Свободу вираження поглядів та інформації

Інтернет – користувач має право вільно висловлювати свої думки, переконання, ідеї, шукати і поширювати інформацію на свій вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів. Інтернет – користувачі повинні бути вільними у вираженні своїх політичних переконань, релігійних і нерелігійних поглядів.

Варто зазначити, що при реалізації свого права на свободу вираження поглядів та інформації Інтернет – користувач повинен приділяти належну увагу репутації інших осіб, зокрема їхньому праву на приватне життя, а також інтелектуальній власності інших осіб, авторському праву. Порушення означених прав не може бути виправданим реалізацією особою свого права на свободу вираження поглядів та інформації в Інтернеті.

Право на свободу вираження поглядів та інформації не розповсюджується на такі форми вираження поглядів, що рівнозначні закликам до ненависті та заперечують основоположні цінності Європейської Конвенції з прав людини (ЄКПЛ). В таку категорію закликів відносять всі форми вираження поглядів, через які здійснюється поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму або інших форм ненависті, що ґрунтуються на нетерпимості, що виявляється через агресивний націоналізм та етноцентризм, дискримінацію та ворожість щодо меншин, мігрантів, осіб іммігрантського походження.

В) Зібрання, об’єднання та участь

Користувач має право на свободу зібрань та об’єднань з іншими особами через використання Інтернету. Це передбачає формування, приєднання, мобілізацію та участь у суспільних групах та зібраннях, профспілках через використання інструментів, заснованих на Інтернеті. Дана категорія прав включає в себе також право на мирний протест в Інтернеті та онлайн участь в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контроль за прийняттям рішень, зокрема підписання петицій та участь в розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом.

Варто звернути увагу користувачів на те, що протести в Інтернеті, що мають наслідками блокування, перебої у наданні послуг, завданні шкоди майну інших осіб, інші порушення тягнуть за собою юридичні наслідки.

Г) Приватне життя і захист даних

Кожен має право на повагу до його приватного життя в Інтернеті та конфіденційності кореспонденції і спілкування. В поняття приватного життя входить: сімейне життя, житло і кореспонденція, зокрема пошта і телефонні переговори, електронна пошта на робочому місці. Приватне життя пов’язане з правом особи на своє зображення, наприклад, у формі фотографій або відео кліпів. Воно також стосується ідентичності особи та особистого розвитку, права на налагодження та розвиток відносин з іншими людьми; охоплює діяльність професійного та підприємницького характеру.

Втручання зі сторони публічної влади у здійснення цього права не допускається, окрім випадків коли таке втручання передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах а) державної безпеки; громадської безпеки, фінансових інтересів або для боротьби зі злочинами; б) захисту суб’єкта даних або прав і свобод інших осіб.

Багато напрямів діяльності користувачів передбачають певну форму автоматизованої обробки персональних даних. При цьому існують чіткі принципи і правила, яких повинні дотримуватися суб’єкти, що здійснюють обробку таких даних. Персональні дані можуть бути отримані та оброблені справедливо і законно, зберігатися для визначених та правомірних цілей. Обробка персональних даних здійснюється на принципах законності такої обробки та згоди користувача.

Система захисту приватного життя користувачів стосується низки заходів, куди входить захист персональних даних від незаконного доступу третіх осіб і схеми повідомлення про порушення даних.

Д) Освіту і грамотність

Кожен має право на освіту, зокрема право на доступ до знань в Інтернеті. Тобто, кожен користувач повинен мати онлайн - доступ до освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту державною мовою (умови такого доступу можуть передбачати винагороду правовласників за їхню роботу); можливість вільного доступу до наукових і культурних здобутків в Інтернеті, що фінансуються державою і перебувають у відкритому доступі в Інтернеті, де це можливо. В частині Інтернет- і медіа грамотності кожен повинен мати доступ до інтерактивної освіти і знань для того, щоб користуватися своїми правами і свободами в Інтернеті, включаючи уміння, необхідні для розуміння, користування та роботи з широким спектром інструментів Інтернету.

Ж) Особливий захист і консультування (для дітей і молоді)

Діти та молодь мають всі права і свободи Інтернет – користувача. Однак з урахуванням віку, діти і молодь мають право на особливий захист і консультування при використанні Інтернетом. Такий захист в першу чергу передбачає убезпечення від незаконного контенту та поведінки (наприклад, домагання в Інтернеті), від втручання у фізичне, психічне та моральне благополуччя, зокрема захист від сексуальної експлуатації та насильства в Інтернеті, інших форм кіберзлочинності. Особливий захист дітей та молоді в Інтернеті передбачає їх право на освіту, що покликане захистити дітей та молодь від подібних загроз.

З) Ефективні засоби правового захисту

Кожен має право на ефективний засіб правового захисту у разі обмеження або порушення його прав і основоположних свобод. Можливості для звернення по правових захист повинні бути доступними, відомими, надаватися за прийнятною ціною та здатними забезпечити належне відшкодування. Для отримання правового захисту не обов’язково одразу вдаватися до судових засобів. Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо також від Інтернет – провайдерів, інших органів державної влади та/або національних правозахисних органів. Залежно від порушення засобом правового захисту може бути розслідування, роз’яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення контенту, відновлення до доступу та компенсація. При встановленні прав та обов’язків або під час розгляду будь-якого кримінального обвинувачення, що стосуються Інтернету, користувач, зокрема, має право на індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини після вичерпання всіх існуючих національних засобів правового захисту.

Перелік прав не є вичерпним. На сьогодні в Україні триває імплементація та закріплення прав Інтернет – користувачів в національному законодавстві.

+-
Чи існують якісь законодавчо закріплені документи з прав Інтернет - користувачів? Як і де я можу ознайомитися з ними?

16 квітня 2014 року Комітетом міністрів Ради Європи була ухвалена Рекомендація CM/REC (2014)6 державам - членам щодо посібника з прав людини для Інтернет – користувачів та Пояснювальний меморандум до неї. Україна є членом Ради Європи з 1995 року. Окрім іншого, в Рекомендації, в якості додатку, міститься сам Посібник з прав людини для Інтернет – користувачів, а основна частина Меморандуму присвячена роз’ясненням цих прав. Посібник був розроблений і ґрунтується на Європейській Конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод була ратифікована та набула чинності в Україні в 1997 році. Тобто, права Інтернет – користувачів, висвітлені в Посібнику не є чимось новим, а є загальними, основоположними правами людини, модифікованими і пристосованими для Інтернет середовища. Рекомендація та Пояснювальний меморандум були перекладені та опубліковані українською мовою в рамках спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні». Реалізація цієї програми, імплементація та закріплення прав Інтернет – користувачів в національному законодавстві необхідні для виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань перед Радою Європи щодо реалізації Угоди про асоціацію з ЄС і Плану дій з лібералізації ЄС візового режиму для України. На сьогоднішній день на Посібник з прав людини для Інтернет – користувачів в Україні орієнтуються у своїй діяльності провідні учасники Інтернет сервісу, а також Інтернет Асоціація України (ІнАУ). Таким чином, Посібник є базовим збірником правил Інтернет – користувачів, а його використання будь-якими та всіма користувачами мережі Інтернет на території України є законодавчо обґрунтованим. Необхідність прийняття Посібника державами-членами Ради Європи, по-суті, носить рекомендаційний характер (рекомендовано виділити їх окремо), оскільки зрозуміло, що права Інтернет – користувачів є загальними правами людини, що вже закріплені в ЄКПЛ, яка ратифікована та є чинною в усіх державах-членах Ради Європи, Конституціях, законах та кодексах демократичних країн.

Повний текст Рекомендації та Пояснювального меморандуму українською мовою можна знайти у вільному доступі в Інтернеті. Також з вище зазначеними документами можна ознайомитись на нашому сайті за наступним посиланням.

Для більш ретельного вивчення своїх прав користувачам Інтернету варто звернути увагу також на наступні зобов’язуючі документи Ради Європи: Конвенція про кіберзлочинність (ратифікована Україною в 2005 році, набрала чинність в 2006 році), Конвенція про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (ратифікована та набрала чинності в 2012 році), Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифікована в 2010 році та набрала чинності в 2011 році; основні положення Конвенції також закріплені в Законі України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI) та незобов’язуючі рекомендації: про заходи щодо підвищення цінності Інтернету як суспільно важливого ресурсу; про заходи з розвитку поваги до свободи слова та інформації у зв’язку з Інтернет – фільтрами; про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних у контексті профілювання; про нове поняття ЗМІ; про захист прав людини у зв’язку з послугами соціальних мереж; про захист прав людини щодо пошукових систем.

В українському законодавстві відсутні законодавчі акти, що стосуються прав Інтернет – користувачів як таких. Щодо джерел права українського походження, для захисту себе і своїх прав в Інтернеті користувачі в першу чергу мають керуватися Конституцією України, а також зазначеним вище Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про інформацію», нормами Цивільного та Кримінального кодексів.